Історія
Звідки це походить
Техномутуалізм поєднує дві давні ідеї — мутуалізм та ринковий соціалізм — із викликом нашого часу: найпотужніші в історії технології зосереджені в руках небагатьох і використовуються спершу для збирання ренти, а нині для стеження й контролю. Ось коротка історія кожного з цих напрямів і те, чому інструменти 2020-х років змінюють межі можливого.
Мутуалізм: рівні допомагають рівним
Мутуалізм — це переконання, що звичайні люди здатні забезпечувати свої потреби, об'єднуючи те, що мають, як рівні, без пана чи доброчинця на чолі. Французький мислитель П'єр-Жозеф Прудон зробив це ім'я відомим у 1840-х роках, запозичивши його в ліонських ткачів шовку, які вже називали себе мутуалістами. Він бачив працівників, які справедливо обмінюються плодами своєї праці через «Народний банк», що надавав би кредити майже без відсотків. Але сама практика набагато давніша за це слово.
- Завжди Похоронні каси, спільний збір урожаю, каси взаємодопомоги. В Африці, Азії та Латинській Америці багато мільйонів людей досі заощаджують і позичають саме так.
- 1827 «Крамниця часу» (Time Store) Джозаї Воррена в Цинциннаті визначає ціни товарів за годинами праці, витраченими на їх виготовлення.
- 1832 Labour Exchange [Обмін працею] Роберта Оуена в Лондоні дозволяє ремісникам обмінюватися товарами за допомогою «трудових бон». Він закривається протягом двох років, завалений паперовою тяганиною та товарами, яких ніхто не хотів.
- 1844 Рочдейлські піонери, невелика група робітників на півночі Англії (переважно ткачів), відкривають крамницю у власності покупців. Їхні правила стають взірцем для кооперативів усього світу.
- 1849 «Народний банк» Прудона залучає тисячі прихильників, але збирає мало грошей і закривається, коли самого Прудона засуджують і кидають до в'язниці за нападки на президента в пресі.
- 1864 Фрідріх Райффайзен засновує сільський кредитний кооператив у Німеччині. Сучасні кредитні спілки, що налічують сотні мільйонів учасників, беруть початок від цієї ідеї.
- 1932 Австрійське містечко Вергль випускає власні гроші під час Великої депресії. Зводяться місцеві об'єкти, а безробіття скорочується (наскільки саме — досі дискутують), поки національний банк Австрії не зупиняє експеримент у 1933 році.
- 1934 Швейцарські підприємства започатковують мережу WIR: вони надають кредит одне одному замість того, щоб позичати в банках. Вона діє і майже століття потому.
- 1983 Майкл Лінтон створює першу систему місцевого торговельного обміну LETS у долині Комокс у Канаді. У 1990-х роках тисячі таких систем з'являються по всьому світу.
- 1990-ті Словенія запускає загальнонаціональну службу, що зараховує взаємні несплачені рахунки між підприємствами: якщо A винен B, B винен C, а C винен A, борги анулюються без руху готівки. Вона діє і сьогодні.
- 2001 Клуби бартеру в Аргентині, створені 1995 року, бурхливо розвиваються під час економічного краху: мільйони людей торгують через них. Пізніше клуби зазнають краху, затоплені фальшивими та надмірно надрукованими паперовими бонами.
- 2010 Sardex розпочинає обіг на Сардинії: тисячі місцевих підприємств переходять на взаємний кредит після фінансової кризи.
Ця закономірність повторюється знову і знову. Мутуалістичні проєкти блискуче стартують, а потім багато з них натрапляють на ті самі стіни.
Стіни, об які бився мутуалізм
Бухгалтерія
Кожну угоду доводилося записувати, підсумовувати та вручну розсилати виписки учасникам. Групи LETS часто трималися на одному-двох ентузіастах і зникали, коли ті вигорали.
Підробка та надмірний друк
Паперові кредити можна скопіювати, а той, хто керує пресом, може надрукувати забагато. Саме це знищило бартерні клуби Аргентини.
Довіра до рахівника
Учасники мусили вірити, що той, хто веде облік, робить це чесно, без можливості це перевірити.
Відстань
Група, яка успішно працювала в одному місті, не могла легко торгувати із сусіднім, тому більшість залишалися занадто малими, щоб мати вагу.
Закриття проєкту
Від банку Прудона до Вергля — проєкти, що залежали від однієї особи чи одного дозволу, було легко зупинити.
«Зайці»
Люди, які брали кредит і нічого не повертали, виснажували малі групи, і ніхто не хотів брати на себе невдячну справу — розшукувати їх і домагатися повернення.
Від ренти до контролю: проблема, на яку ми відповідаємо
У 2020 році французький економіст Седрік Дюран описав цифрову економіку як технофеодальну. У 2023 році Яніс Варуфакіс пішов далі у своїй книзі Technofeudalism: What Killed Capitalism [Технофеодалізм: що вбило капіталізм].
Його аргумент коротко: великі платформи, як-от Amazon, Apple, Google і Meta, більше не є ринками — це феодальні маєтки. За його визначенням, вони володіють землею, на якій відбуваються купівля, продаж і спілкування; продавці сплачують частку з кожного продажу за право бути там; а користувачі працюють безкоштовно, створюючи дописи, виставляючи оцінки та залишаючи відгуки, що робить платформу ще ціннішою. Дохід власників Варуфакіс називає хмарною рентою, а решту з нас — хмарними кріпаками.
Феодалам не потрібно було виробляти найкращий товар. Вони володіли землею, якою мусили користуватися всі. У цьому й криється небезпека: не в тому, що технології шкідливі, а в тому, що той, хто володіє платформою, володіє всіма на ній.
Рента була лише першим етапом. У 2019 році праця Шошани Зубофф The Age of Surveillance Capitalism [Епоха капіталізму стеження] показала, як ті самі корпорації перетворюють наші дії на прогнози нашої майбутньої поведінки та продають їх. Дані, зібрані заради реклами товарів, нині інтегровані з поліцейськими та військовими системами, а деякі фірми, що формують наші стрічки новин, тепер розробляють програми для сортування цілей для дронів, які дедалі частіше обирають цілі самостійно.
У 2026 році Наомі Кляйн та Астра Тейлор дали назву наступному етапу в книзі End Times Fascism [Фашизм кінця часів]: союз технологічних мільярдерів, релігійних фундаменталістів та етнонаціоналістів, який відмовився від спільного майбутнього і планує, хто виживе під час колапсу, який вони самі допомагають викликати. Бункери для небагатьох, стіни для решти.
Техномутуалізм відповідає на кожен етап однаково: змінити те, кому належить земля. Інструменти у власності громад, які ними користуються, неможливо спрямувати проти цих громад згори, тому що немає жодної верхівки, яка могла б це вчинити.
Що змінюють технології
Мутуалізм утратив позиції зовсім не тому, що сама ідея була хибною. Протягом двох століть ведення записів, довіра до незнайомців та розрахунки між містами були повільними й дорогими, і ці витрати грали на руку тим, хто міг робити це у великих масштабах: великим банкам і корпораціям. Програмне забезпечення робить цю роботу майже безкоштовною, і володіти ним можуть самі учасники.
Для кожної стіни, що зупиняла мутуалізм, тепер існує технічне рішення, яким учасники можуть володіти самі:
Бухгалтерія → програмне забезпечення
Додаток у телефоні фіксує кожну угоду в момент її здійснення і показує кожному учаснику його баланс. Жодному волонтеру більше не треба розсилати звіти опівночі.
Підробка → цифрові підписи
Кожен платіж підписується таємним ключем, який тримає лише платник. Підроблений платіж просто не проходить перевірку: тут немає паперу, який можна скопіювати.
Надмірний друк → кредит із нульовою сумою
У взаємному кредиті кожному кредиту відповідає рівний дебет, тому всі баланси завжди в сумі дають нуль. Ніхто не може надрукувати зайвого, бо немає друкарського верстата.
Довіра до рахівника → відкритий код
Правила закладені у відкритому коді. Будь-хто може дізнатися, як саме розраховуються баланси, ліміти й комісії, і кожна зміна правил є публічною.
Відстань → федерація
Громади підтримують власні сервери та з'єднуються одна з одною через інтернет, тож містечко в Австралії може торгувати з містечком у Кенії без посередництва центральної компанії.
Закриття проєкту → копії всюди
Програмне забезпечення з відкритим кодом не можна конфіскувати. Якщо один сервер зупинять, громада може відновити свої записи в іншому місці й діяти далі.
«Зайці» → зароблені ліміти
Кредитні ліміти зростають разом із торговельною історією учасника, тож новачки не можуть набрати боргів і безслідно зникнути.
І це може зростати далі. Громади, які торгують між собою, могли б закривати ланцюжки боргів так, як це робить Словенія між підприємствами: надлишок торгівлі одного міста з одним сусідом погашає його борг перед іншим.
Жодне з цих рішень не є магією і жодне не замінює порядних людей. Вони просто усувають нудну, схильну до помилок і зловживань роботу, яка раніше лягала на плечі кількох ентузіастів, даючи людям змогу спрямувати сили одне на одного.
Чого не вміє програмне забезпечення
Програми здатні вести чесний облік та єднати громади. Але вони не можуть виростити їжу, згенерувати енергію чи збудувати житло. Громада, яка торгує у власному кредиті, але все одно залежить від далеких постачальників їжі, енергії та інструментів, володіє лише половиною своєї економіки.
Друга половина — матеріальна: місцеве продовольство, спільні інструменти та майстерні, енергетика громад, земля у спільній власності. Саме туди техномутуалізм має розвиватися далі, і більша частина цієї роботи ще попереду.